На фоні стрімкого заміщення голосового фіксованого зв’язку мобільним багаторічне затягування з приватизацією “Укртелекому” було “грою на пониження” вартості компанії і відповідало інтересам покупця.
Тому держава зважилась віддати державну компанію у приватні руки.
Проте приватизаційні умови заборонили участь у конкурсі компаніям, дохід від надання послуг зв’язку яких перевищував 25% від загального річного доходу.
Іншою дискримінаційною умовою для вітчизняних та іноземних конкурентів було обмеження участі у конкурсі компаній, у яких на всьому ланцюжку володіння корпоративними правами є будь-яка, навіть мінімальна, частка компанії, учасником якої є будь-яка держава або державне підприємство з часткою понад 25% статутного капіталу.
Через це до конкурсу не допустили ПрАТ “МТС Україна”, ЗАТ “АйКомХолдинг”, ТОВ “АЕФ”, інвестиційний фонд Icon Private Eguity. Також цікавилися “Укртелекомом” компанії “Київстар”, акціонером якої тоді була норвезька державна Telenor Group, Deutsche Telekom, 15% акцій якої належали уряду Німеччини, а 17% — державному банку розвитку KfW, “Ростелеком”, Turkcell, Telekom Austria, АФК “Система”, “Вимпелком”.
Участь будь-якої з них у конкурсі змінила би його підсумки, насамперед фінансові.
Захопившись виконанням волі перших осіб держави, чиновники-організатори для власного перестрахування призначили конкурс на різдвяні канікули, 28 грудня 2010 року, день, коли західні фінансові інституції не працюють або не здійснюють великих угод.
Як і передбачалося, на конкурс надійшла лише одна заявка від заздалегідь визначеного переможця ТОВ “ЕСУ” — дочірньої компанії австрійського концерну ЕРІС, і “Укртелеком” віддали їй за “незалежною” оцінкою. Хто стояв за “ЕСУ”, тоді було невідомо. Преса вважала, що це було близьке оточення Януковича або ключові олігархи.
Через сім років після приватизації судові суперечки у Лондонському арбітражі пролили світло на первинного покупця. Ним начебто був тодішній голова СБУ і член Ради НБУ Валерій Хорошковський, який діяв за фінансової підтримки Дмитра Фірташа.
У 2013 році контроль над “Укртелекомом” перейшов до Ріната Ахметова, який за 860 млн дол купив “ЕСУ”. У Великобританії, Нідерландах і на Кіпрі тривають суди щодо цієї угоди.
Як ціна телекомунікаційного гіганта за два роки могла впасти на 0,5 млрд дол? Річ у тім, що у 2011 році покупець хоча і сплатив до бюджету 10,575 млрд грн, проте у цій сумі лише трохи більше половини були його власні, в тому числі правомірно позичені кошти.
Менш ніж через місяць після завершення приватизаційної угоди надзвичайно велику суму — 5 млрд грн — “ЕСУ” під емітовані нею облігації надали банки, в тому числі державні Ощадбанк та Укрексімбанк — по 2 млрд грн. У 2013 році та 2015 році відбулася подальша реструктуризація цих боргів з терміном погашення у березні 2017 року.
Укладання Укрексімбанком та Ощадбанком угод щодо купівлі та реструктуризації облігацій ТОВ “ЕСУ” не відповідало інтересам держави через їх ризикованість, преференційність та неринковість. Банкам самим не раз доводилося позичати кошти. Вони потребували капіталізації, в тому числі коштом уряду. Лише у 2014 році Ощадбанк та Укрексімбанк докапіталізовувалися на 11,6 млрд грн та 5 млрд грн відповідно.
З липня 2015 року ТОВ “ЕСУ” припинило виконувати свої зобов’язання перед Укрексімбанком та Ощадбанком. Результати претензійно-позовної роботи залишаються невтішними для держави як акціонера цих установ: заборгованість сягає 5,6 млрд грн.
Аналіз деяких судових рішень щодо погашення облігацій “ЕСУ” свідчить про наявність в Україні широких можливостей для ухвалення дивних з точки зору верховенства права та справедливості рішень, особливо коли однією стороною є суб’єкт державної власності, а іншою — компанія з олігархічним капіталом та офшорним корінням.
В українських судах боржник може домогтися ухвалення іменем України рішень про скасування боргу, про зупинення на роки розгляду господарської справи, про надання річних відстрочок у виконанні абсолютного і безумовного боргового зобов’язання.
Зараз суд відмовився задовольнити позов Фонду держмайна до ТОВ “ЕСУ” про розірвання договору купівлі-продажу 92,79% акцій “Укртелекому” та стягнення 2,17 мільярда гривень пені.
У ситуації спеціально для Першого ділового телеканалу розбирався Андрій Вігірінський, економічний експерт та юрист.
“Насправді, предметом спору не є активи компанії, а є акції і можливість управляти і визначати юридичну долю компанії в цілому, без інвентаризації того, що знаходиться в неї на балансі. Мені здається, що суд – це формальність, якої дотримується Фонд державного майна. Це було тенденційно. І почався цей процес уже після Помаранчевої революції, а більш ідентифікувався вже у 2014,2015,2016 роках. На той момент між паном Ахметовим та паном Порошенком були певні непорозуміння. Потім вони були згладжені, але однак, одна із форм взаємодії, це було перегляд того, чи дотримується пан Ахметов приватизаційних умов. Самі ж приватизаційні умови включали в себе створення мережі спецзв’язку. Посилаючись на формальну підставу, а суд вказує саме на формальність, Фонд держмайна робить висновок про те, що умови постприватизаційні не виконані, а як наслідок – треба розірвати договір” – зазначає експерт.
За словами Вігірінського, позиція Фонду є односторонньою, і є далекою від реальних обставин справи. Там є тонкощі з порядком передачі у приватну власність і з тими вимогами, які ставились до мережі. І начебто та мережа, що була створена їм не відповідає. Але це не значить, що компанія “ЕСУ” не намагалася ці вимоги виконати. Тому істотного порушення немає.
“Приватизаційний договір укладався близько 10 років тому, а основні події, пов’язані з передачею цієї мережі, почали ідентифіковуватись близько 2016 року. Але протягом усіх цих років ситуація не турбувала ні Фонд держмайна, ні компанію-власника. У цьому і полягає уся історія нашої країни: “а чим ми володіємо і що ми продаєм?”. Тому, на мою думку, є певна вибірковість в залежності від того, яка політична еліта знаходиться при владі. Плюс, сама інституція як Фонд державного майна, є недостатньо проаудитованою” – говорить спеціаліст.
“Я сподіваюся, що рано чи пізно, і в державному, і в місцевому майні аудит буде проведено. І ті компанії, які за достатньо дешеві кошти купували майно, яке нині генерує їм прибуток, вони виконають ті соціальні та інвестиційні зобов’язання, які стоять перед країною” – резюмував юрист.
Стрічка новин 
