Члени незалежних Наглядових рад та державних компаній – одні з найбільш високооплачуваних працівників в Україні. Їх зарплати сягають десятків тисяч доларів. За що ці люди отримують такі гроші та чи потрібні взагалі наглядові ради в тому вигляді, в якому вони працюють зараз в нашій державі? Чи не призводить нинішня робота таких наглядових рад до втрати активів держпідприємств?
Екс-директор з розвитку бізнесу «Укрзалізниці» Андрій Рязанцев пояснює, що постанова яка регламентує розмір видатків на утримання керівних органів акціонерних товариств держави, в яких вона має понад 50% – регламентована постановою Кабінету міністрів .
«І прив’язана, можливо, не до найкращих показників з точки зору визначення валової виручки або ж кількості працівників. Всі ми прекрасно розуміємо, що задачею і підприємства і членів наглядової ради є отримання прибутку у вигляді інвестицій. Є певні методики для розрахунків, але, вважаю їх треба переглядати», – каже Рязанцев.
Разом з тим експерт не вважає, що присутність іноземців у наглядових радах якось негативну впливає на ситуацію в цілому.
«Якщо відкрити сайти найбільших французьких або німецьких компаній, які належать до державного сектору, то ми побачимо там в більшості державні кадри, які є громадянами тієї чи іншої держави. Напевно, в цьому є певний сенс, оскільки наглядова рада виконує завдання власника і має спостерігати за тим, щоб підприємство розвивалося у відповідності до поставлених власником завдань. Власник – це наша держава в особі Кабінету міністрів. Тому це було б логічно. Друге питання полягає в тому, що з точки зору корупційних ризиків: немає принципового значення, чи є вони іноземцями. Тут потрібно дивитися на історію людини і на її можливі конфлікти інтересів, вони можуть бути як серед іноземних менеджерів, так і серед українських менеджерів», – каже Рязанцев.
Тому перевірка кадрів має бути хоча б елементарною.
«Ми зіткнулися в тій самій «Укрзалізниці» з тим, що в нас є прямий конфлікт інтересів: коли одна людина знаходиться в наглядовій раді «Укрзалізнці» і водночас є членом наглядової ради підприємства, яке є вагомим постачальником продукції для «Укрзалізниці». Я думаю, що це відслідковується досить легко з публічних джерел. Чому це не було зупинено з самого початку – важко сказати. Крім того, наглядові ради не повинні бути джерелом звичайного «харчування» для певних осіб. Тобто туди не мають потрапляти ті люди, які мають інші заслуги мають в житті. І для того, щоб вони мали дохід, їх розміщують отримувати зарплату в наглядових радах. Бо наглядова рада – це дуже важливий елемент корпоративного управління і в значній мірі сама успішність підприємства залежить від того, насікли вона буде професійно сформована. Тому там мають бути люди, які чітко все знають, а не політологи, письменники, чи ще хтось», – каже Рязанцев.
Разом з тим, в Україні є чимала проблема з топ-менеджментом. Бо є лише оціночні відношення того чи іншого менеджера, або навіть групи.
«А от чітких завдань по суті на сьогодні немає. Немає розуміння, до чого ця компанія йде, як має розвиватися, яким має бути кінцевий результат. Якщо ми говоримо про комерційні структури, там дуже чітко визначений перелік показників, які власне хочуть бачити у компанії через рік, через два,через три,через 5 років. Ставляться завдання і до топ-менеджерів і до членів наглядових рад. Я починав працювати у банку з іноземним капіталом і побачив, як чітко працює така структура. От з державними підприємствами – гірше. Немає завдань, і кожен має власні судження – що він повинен робити, що повинен контролювати», – каже експерт.
Що стосується «Укрзалізниці, то, на думку, Андрія Рязанцева, наглядова рада не втручається в операційну діяльність.
«У нас іде співпраця власником на стратегічних напрямках, на тому самому тарифоутворенню, по тих рішеннях, де треба втручання Кабміну, або інших міністерств та відомств. Як бачимо, всі ті питання, які роками піднімаються залізницею, які стосуються і тарифоутворення, оподаткування -вони залишаються на тому самому місці. Відповідно наглядова рада бачить, що в неї немає простору для того, щоб працювати з владою, тобто з власником. І вони починають шукати собі інші методи візуалізації ефективності своєї роботи і тоді заходять на ту територію, яка не є предметом їх компетенції. Тобто свою активність вони спрямовують не всередину компанії у потрібному напрямку, а назовні», – стверджує Андрій Рязанцев.
На його думку тій же «Укрзализниці» потрібно встановити певні рамки и перелік показників, які треба досягати. Наразі там встановлені показники, які потрібні власникам, проте не народу України.
Натомість, змінювати корпоративне управління не варто.
«Ми вивели державні підприємства на самоокупність і тепер ними потрібно керувати. Не варто придумувати велосипед – бо корпоративне управління вже продемонструвало себе у світі, як досить вигідна модель. Питання не в самих наглядових радах, а у людях, які знаходяться в таких радах: наскільки вони компетентні, наскільки вони здатні приймати рішення, якщо вони розуміють, про що йдеться», – пояснює Рязанцев.
Не варто й звужувати повноваження таких рад.
«Наведу простий приклад: коли я працював в банку,у всіх – починаючи з голови правління, до кожного конкретного працівника, буз взятий за основу KPI- це прибуток після оподаткування. Тобто, я заробляв половину доходу тільки у випадку досягнення цього показника, і його контролювали для менеджерів найвищої ланки. Якщо ми вже визначилися, що залізниця – це компанія, яка може заробляти і всі її дії направлені на збільшення доходу, то матимемо прості методи для обчислення. Це капітал та прибуток. Ці два показники зазвичай враховуються всіма акціонерами, це світова практика. Для акціонера важливо заробити девіденти, які йдуть з прибутку, а ще – продати дорожче свої акції», – каже експерт.
Стрічка новин 
